Всеукраїнське об'єднання "ВОЛЯ" - Офіційний сайт.

Рівно 10 років тому, 5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення. Наступний призначений на 2012 рік.



Переписи населення завжди, для будь-якої влади були важливі не лише тому, що показували кільсть наявного населення, але й тому, що характеризували його: за національними, мовними, релігійними, соціальними та іншими ознаками. У багатьох країнах переписи проводяться регулярно – раз на 10 років.
Перший повноцінний перепис населення, що проживало на території України, відбувся у січні 1897 року. Це був "Перший загальний всеросійський перепис населення", який охопив українську людність, що знаходилась у межах Російської імперії.

Імперська медаль переписчикам

Українці, котрі проживали на території Австро-Угорської імперії, були переписані у 1900 році.
Всього з 1897 по 2001 роки на нашій території відбулося 13 переписів населення:
1897 Російська імперія
1900 Австро-Угорська імперія
1926 Радянський Союз
1930 Румунія
1930 Чехословаччина
1931 Польща
1937 Радянський Союз
1939 Радянський Союз
1959 Радянський Союз
1970 Радянський Союз
1979 Радянський Союз
1989 Радянський Союз
2001 Україна
Ми зупинимося на найцікавіших моментах минулих переписів населення, що іноді відкривають маловідомі факти, а іноді розвінчують історичні міфи.
1897 і 1900
На тлі перепису населення 1897 року відомий російський письменник Борис Акунін описує події своєї повісті "Перед концом света" - і те, що відомий письменник звернувся до подій 100-річної давнини, ще раз підтверджує, що перепис 1897 року був подією.
Проведений він був на досить високому рівні, а його результати цікаві нам і сьогодні.
Зокрема питання про рідну мову, що було у переписі (при чому розрізнялися малорусскоє і вєлікорусскоє "наречия"), за яким і визначалася національність.
В австро-Угорському переписі питання про рідну мову не було, і національна належність визначалася за релігійною ознакою. На нашу думку, найбільш цікавим є саме релігійний склад населення того часу:

Тг

Інфографіка: Ігор Дудник

Цікаві два моменти:
1) кількість іудеїв на Херсонщині й Київщині не менша ніж на Поділлі, а на Волині навіть більша, хоча сьогодні, завдяки активності хасидів, складається враження, що саме на Поділлі проживала велика кількість іудеїв;
2) майже 10% римо-католиків на Волині. І це через століття послідовної та наполегливої русифікації та православізації.
Очевидне спростування міфу про "православну Волинь".
Виникає також питання, який відсоток греко-католиків був на Волині у кінці 18 століття, і де вони поділися на кінець 19-го?
Логічно припустити, що після поділу першої Речі Посполитої ті уніати, які опинилися у Російській імперії, були переведені у православ'я, а ті, які увійшли до Австрії, залишилися греко-католиками.
Для порівняння – поглянемо на Крим, де 120 років тому (Кримське ханство було приєднане до Російської імперії у 1775 році) навряд чи було 73% православних християн.
1926-1931
Перший перепис населення у Радянському Союзі був проведений у 1926 році, і досі вважається найкраще організованим і професійно проведеним. Але дані перепису досить важко порівнювати з наступними переписами, адже адміністративно-територіальний поділ УСРР був тоді відмінний від сьогоднішнього:

Українська РСР у 1927 році

Результати перепису 1926 року нам цікаві ще й тому, що вже три роки тривала українізація, і хоча її сенс був лише у зобов’язанні держслужбовців знати українську мову (під загрозою звільнення з роботи), хоча українофоби стверджують, що результатом українізації було насильницьке записування в українці.
Давайте розглянемо округи, які тепер складають найсхідніші Донецьку і Луганську області:
Бачимо, що в північно-західних округах відсоток українців значно більший: у Артемівській - 72,5%, у Старобільській – 89,3%. У південно-східних – українців трохи більше 50%.
У Луганській і Сталінській округах великий відсоток складають росіяни – 42,7% та 34,2%, відповідно.
У Маріупольській – росіяни (18,5%) і греки (15,5%).
І ніяка українізація не змусила греків чи росіян записуватися українцями, тобто ніякої "насильницької українізації" не було, була лише вимога до чиновників знати українську мову, що, до речі, актуально і тепер.
Ще один міф: у Львові до Другої Світової війни проживали виключно поляки, що Львів є "польським містом", а українців заселив до Львова Сталін із околишніх сіл після війни.
Давайте поглянемо на результати польського перепису 1931 року. Питання "національність" у переписі не було, але були питання "рідна мова" та "конфесійна належність".
Ось результати по місту Львову:
Бачимо, що конфесійні дані більш точно відображають національний склад, адже частина іудеїв та греко-католиків, які обрали рідною мовою польську, навряд чи були етнічними поляками.
Майже 16% українського населення в умовах тотальної полонізації – то показник. До речі, австро-угорський перепис 1900 року показує кількість українців у місті Львові – 19,9%.
1937 і 1939
Наступний радянський перепис відбувся у 1937 році. Результати його були оголошені сфальсифікованими, а фахівці (які, до речі, проводили і перепис 1926 року) у більшості своїй розстріляні.
Чому так сталося, пояснюють двома причинами: 1) надзвичайно високий відсоток "віруючих", що показувало провал атеїстичної політики; 2) надзвичайно низький показник українського населення, що було свідченням людських втрат під час голоду 1932-1933 років.
Через два роки – у 1939-му був проведений повторний перепис населення, результати якого визналися правдивими.
Давайте порівняємо кількість українського населення СРСР за трьома переписами:

Роки і кількість громадян

Як бачимо, у 1939 році кількість українського населення "збільшилася" на півтора мільйони порівняно з 1937-им, але все одно є на мільйон осіб меншою, ніж у 1926 році. Як же цю різницю пояснять ті, хто стверджує, що масового голоду в 1932-1933 роках не було?
Але, очевидно, якщо радянська влада не побоялася показати мільйонне зменшення українського населення у 1939-му, то напевно і результати 1937-го потрапили в опалу не за це.
Поглянемо ж, скільки людей визнали себе віруючими у 1937 році: 55,3 млн., або 56,7% населення СРСР старше 16 років (таке вікове обмеження було для релігійного питання).
А якщо згадати, що за рік до проведення перепису, у 1936 році була прийнята нова Конституція СРСР, що декларувала побудову нового суспільства, можна припустити, що дані перепису 1937 року були визнані "дефектними" саме через релігійне питання.
1959-1989
Далі, починаючи з 1959 року, з інтервалом у 10 років у СРСР регулярно проводились переписи населення. Їх легко і зручно порівнювати між собою, бо адміністративно-територіальний поділ України у 1959 році вже співпадає з сучасним.
Але дані цих переписів суттєво не різняться: населення збільшується, освіта покращується, добробут росте.
Єдине негативне, що кидається в очі - це результати русифікації. Порівняймо українське населення 1959 і 1989 років:
Бачимо, що практично по всій Україні українське населення скорочувалося. Лише у Києві спостерігаємо значне зростання. Це можна пояснити притоком до столиці великої кількості сільського населення. А чим пояснити зменшення українців на п’ять з половиною відсотків у, скажімо, Полтавській області?
Якщо ж ми порівняємо поширення української мови у 1959 і 1989 роках, ми побачимо не менш сумну картину:
Як бачимо, найбільше русифікація торкнулася Луганщини: за 30 років більше 15% населення області змінили мовну ідентифікацію.
Зворотній процес, хоч і не в таких масштабах, відбувся з постанням Української держави у 1991 році, що показав перепис 2001 року, з результатами якого можна ознайомитись на сайті "Всеукраїнський перепис населення'2001".
Яку картину нам покаже наступний всеукраїнський перепис, що має відбутися у наступному році? Побачимо, але безумовно, з його результатів буде зрозуміло, куди рухається українське суспільство.
ЛІТЕРАТУРА і ДЖЕРЕЛА:
"Итоги всесоюзной переписи населения 1959 года", Москва, "Госстатиздат", 1962
"Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги", Москва, «Наука", 1992
Наулко В. "Хто і відколи живе в Україні", Киїів, 1998
Чорний С. "Національний склад населення України", Киів, "Картографія", 2001
Голотик С., Минаев В. "Население и власть. Очерки демографической истории СССР 1930-х годов", Москва, "Издательство Ипполитова", 2004
Кабузан В. "Украинцы в мире", Москва, "Наука", 2000.